Субота
23.11.2024
02:31
Категорії розділу
Мои статьи [8]
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Що для вас є спортивний туризм?

Всього відповідей: 45
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту

Турклуб "Едельвейс"

Каталог статей

Головна » Статті » Мои статьи

Поради туристам 2
ЯКЩО ВКУСИЛА ЗМІЯ

Якщо вкусила отруйна змія, то у передній частині напівовалу між серпоподібними смугами є дві ранки (сліди від отруйних зубів), із яких звичайно сочиться кров.
Перш за все, зробіть спробу відсмоктати з ранки отруту, постійно спльовуючи її. Такого не можна робити тій людині, яка має садна або інші пошкодження губ та слизової оболонки порожнини рота.
Ранку слід обробити 5 %-ним спиртовим розчином йоду або одеколоном, спиртом. Після того, на місце укусу прикласти тканину, змочену соком часнику. Відсмоктавши отруту, обмежте рухливість потерпілого - це зменшить приплив отрути до внутрішніх органів. Якщо змія вкусила у ногу, прибинтуйте її до другої ноги, і, підкладіть щось під обидві ноги, трохи підніміть їх. Якщо укус в руку, зафіксуйте її у зігнутому стані.
Щоб пришвидшити виведення отрути з організму людини, давайте потерпілому більше пити чаю або лужної води. Вживати спиртні напої недопустимо, вони підсилюють дію отрути змії.

ПІД ЯКИМ ДЕРЕВОМ ХОВАТИСЯ?

Коли ви потрапили під грозу, то металеве спорядження: посуд, примуси і інше потрібно розмістити подалі від людей. Учасники походу повинні розташуватися на електроізолюючих предметах. Намети не можна ставити на вершинах гір, біля окремо стоячих дерев.
Не можна під час грози бігати і метушитись, розташовуватись близько від вогнища - стовп нагрітого повітря за рахунок часткової іонізації має відносно невеликий опір. Мокрий одяг також підвищує небезпеку влучення блискавки.
Найчастіше блискавка влучає в дуби, менше - в тополі, ялини, сосни, вкрай рідко громовиці вражають липи та акації і зовсім байдужі до беріз та кленів.

ЯК ЗАХИСТИТИСЬ ВІД МАЛЕНЬКОГО КЛІЩА

Лісовий кліщ - це маленький паразит, який переносить віруси кліщового енцефаліту, хвороби Лайма. Найактивніші кліщі в травні, червні і на початку осені.
Кліщі розташовуються, як правило, біля стежок, по яких ходять тварини. Вони чекають на свою жертву, сидячи на гілках кущів, високих сухих трав і дерев на висоті від 25 сантиметрів до одного метра. Впивається в тіло людини він безболісно, завдяки наявності в його слині обезболюючої речовини.
Щоб кліщ вас не дістав, потрібно відповідно вдягатися. Сорочка має бути з тісними манжетами та коміром, низ штанів на гумці, або заправлений у високі шкарпетки, щоб перекрити кліщам шлях до тіла. Необхідно захистити також голову - капелюшком або хустиною. Можна взяти з собою речовини, які відлякують кліщів: емульсія “оff”, бальзам “Зірка”, одеколон “Гвоздика”.
Під час мандрівки треба систематично оглядати один одного. Якщо ви помітили кліща, його відразу ж треба змастити чимось масляним - олією, маслом. Кліщ має дихальце, і коли його забити олією, він відпаде сам. Якщо це не допомогло, кліща видаляють за допомогою пінцета, нитки. Але треба бути обережним, аби не відірвати тільце. Місце присмоктування кліща обов’язково треба продезинфікувати.

ЯКЩО НЕМАЄ З СОБОЮ ГОДИННИКА

У більшості рослин ритм цвітіння співпадає з певним часом доби, тому за квітами можна визначити час. Його можна визначити також за пташиними голосами:
2 год. - пісня соловейка.
3 год. - пісня перепелів, зозулі, жайворонка.
3 - 4 год. - розкривають квіти козельці.
4 год. - пісня зяблика.
5 год. - розкриває квіти кульбаба.
6 год. - починають цвірінькати горобці.
Починають розкриватися квіти:
6 год. - тюльпани;
6 - 7 год. - льон, картопля, осот;
7 - 8 год. - водяна лілія, польова берізка;
8 - 9 год. - польова гвоздика, нагідки, чорнобривці;
9 - 10 год. - квасениця, мати-й-мачуха.
До десятої години майже всі квіти відкривають пелюстки, крім цикорію. Він вже йде на спочинок.
Між одинадцятою і дванадцятою засинає жовтець, а між п’ятнадцятою і шістнадцятою - квіти картоплі, маки і нагідки. О сімнадцятій льон, а також іде спати під воду латаття.
Якщо вже всі квіти закрили пелюстки, то знайте - це десь між дев’ятнадцятою і двадцятою. Найпізніше - о двадцять першій - засинає шипшина.
Але це не все. Коли засутеніє, прокинуться ті квіти, що сплять удень: матіола і пахучий тютюн, нічна фіалка.

ЯК ВИЗНАЧИТИ ВІДСТАНЬ

Визначити відстань до якогось предмета неважко, якщо знати на якій відстані людина може побачити окремі орієнтири.
Людина, як правило, бачить:
- велику башту - за 16 - 20 км;
- село і великий будинок - за 9 км;
- окремий будинок - за 5 км;
- вікна в будинках - за 4 км;
-димарі на дахах - за 3 км;
- окремі дерева - за 2 км;
- стовпи - за 1 км.
У ночі можна побачити:
- вогнище - за 6 - 8 км;
- світло кишенькового ліхтарика - за 1,5 км;
- вогник цигарки - за 500 метрів.
Людина може почути:
- гул реактивного літака - за 40 км;
- далекі вибухи - за 12 - 15 км;
- морські звукові маяки (в залежності від потужності) - за 5 - 20 км;
- шум поїзда - за 10 км;
- гуркіт трактора - за 3 - 4 км;
- шум великого міста - за 3 км;
- рух автомобілів - за 2 км;
- гавкіт собак - за 1 - 2 км;
- рушничний постріл - 1,5 - 3 км;
- нерозбірливий крик - за 1 км;
- цокання кінських копит - за 0,5 - 1 км;
- тріск падаючих дерев - за 800 м;
- рубка лісу, стукіт сокири - за 300 - 400 м;
- брязкіт посуди, розмова, кашель - за 30 - 70 м.
Звуки краще чути в тумані, над водою.


НАРОДНІ ПРИКМЕТИ ПРО ПОГОДУ

Перед дощем аромат буркуну і багатьох інших лісових квітів посилюється, шишки реп’яха розправляють свої гачки.
Аромат квітів жовтої акації відчувається сонячним ранком - до грози.
Якщо конюшина складає свої листочки і схиляється, а квіти кульбаби, будяка, мати-й-мачухи, в’юнка польового, кислиці звичайної закриваються, бути негоді.
Якщо зранку трава суха, буде дощ.
Листки картоплі повернуті до неба - буде хороша погода.
Каштан кінський розкриває листя, як розчепірені пальці - буде хороша погода,стягуе й зближує - перед непогодою.
Кульбаба відкрита вночі - мокрий день.
Сухі гілки з дерев у тиху погоду падають - буде дощ.
Якщо крапельки роси висять вранці на кінчиках листя трави - чекай дощу.
Ліс без вітру шумить - на дощ.
Вечірній ліс тепліше поля - буде вітер.
Глухий грім - на тихий дощ, розкотистий - на зливу.
Якщо грім гримить довго - непогода встановиться надовго.
Якщо на чистому небі блищить блискавка - буде посуха.
Сильний вітер під час дощу - передвісник хорошої погоди.
Західний вітер - плаксун.
Зелена зірка - дощу не буде.
Мало видно зірок - до непогоди.
Яка вечірня зоря, такий і наступний день.
Сонечко пече, дощик іде, значить і завтра буде дощ.
Якщо зранку сонце дуже парить - ввечері буде дощ.
Якщо при хмарному небі сонце сильно пече - незабаром буде дощ.
Захід сонця червоний і безхмарний - буде ясно і вітряно.
Чистий захід сонця - на ясну погоду.
Сонце сідає багряно - завтра дощ.
Вінок навколо сонця - на дощ.
Червоне коло навкруг повного місяця - буде дощ.
Яскраво-голуба райдуга в дощ - гарна погода.
Висока крута райдуга - на вітер, полога й низька - на дощ.
Збіглися хмари в одну купку - на непогоду.
Якщо дощові хмари шумлять - буде град.
Якщо після сильного дощу швидко світлішає - знову буде падати дощ.
Чим менші краплі дощу, тим довше він буде падати.
Якщо дощ падає при сонці - скоро перестане.
Якщо дощ пішов з обіду - затягнеться надовго.
Якщо від крапель дощу утворюються пухирці - на довгу непогоду.
Кроти вилазять з-під землі - чекай дощу.
Павук ретельно плете павутину - до сухої погоди.
Мурахи ховаються у мурашник - на грозу.
Коники у полі голосно цвірінькають - на засуху, мовчать на дощ.
Перепел кричить перед дощем.
Не чути жайворонка від ранньої зорі - буде дощ.
Якщо раки на берег виходять - буде непогода.
Ввечері риба бавиться, плещеться на поверхні водоймища - на гарну погоду.
Дим від багаття піднімається вверх - на хорошу погоду.
Дим від ватри та димарів стелиться по землі, посилюється запах квітів, трав; ластівки і стрижі починають літати низько над землею - на погіршення погоди.
Різниця денної та нічної температури зменшується; ввечері стає тепліше, ніж в той день зранку - на непогоду.

МАНДРІВКА В СПЕКУ

В жару краще пересуватися в ранішні та вечірні години. Не рекомендується багато пити, особливо газовані солодкі напої. Безсистемне пиття рідини перевантажує шлунок і кровоносну систему, викликає посилене виділення поту і не вгамовує спраги.
Найкраще вгамовує спрагу гарячий несолодкий зелений чай.
Вранці добре з’їсти шматочок хліба, посипаний сіллю і запити його чаєм. Сіль гальмує роботу залоз, які виділяють піт. Дихайте через ніс - менше відчуватимете спрагу. Основну кількість рідини потрібно пити зранку і ввечері. Якщо хочеться пити під час ходьби, рекомендується повільно жувати кислі цукерки і сухофрукти.
Найбільш кращі години для засмаги - вранці до одинадцятої години і в ввечері після шістнадцятої. Перший раз потрібно знаходитись на сонці не більше десяти хвилин. Краще засмагати під тентом біля водойм, в тіні дерев, в русі. Щоб не обгоріти, користуйтесь сонцезахисними кремами, якщо їх немає тіло можна змазувати рослинною олією. Користуйтесь сонцезахисними окулярами, найефективніші з яких з темними поляризуючими лінзами.



КОРИСНІ ПОРАДИ МАНДРІВНИКУ

Згуба гвинтика від оправи окулярів - не біда. Потрібно оплавити на полум’ї кінчик відрізка капронової нитки (товщиною 0,8 - 1,0 мм). Отриманий стержень вставте у отвір окулярів. Таким же чином оплавте із гнізда кінець нитки.
Щоб окуляри не запітнювали на холоді, потрібно скельця з обох боків змазати сумішшю гліцерину зі спиртом (в рівних частинах), потім її розітріть чистою тканиною до появи на скельцях легкої прозорої плівки.
Якщо в батарейках кишенькового ліхтарика впала напруга, потрібно їх виняти і сильно притиснути впоперек так, щоб середину батарейки оповила глибока вм’ятина. Вставте батарейки на місце і можете ввімкнути ліхтарик - світовий промінь на кілька годин вам забезпечений.
Щоб мурашки не залазили в намет потрібно вхід і його край змазати маззю Вишневського.
Для того, щоб шкіряні підошви черевиків не пропускали вологу, їх просочують розігрітим парафіном навпіл з рослинною олією.
Сон буде міцніший і принесе бадьорість, якщо ви поставите свій намет в меридіальному напрямку і будете спати головою - на північ, ногами на південь.
Щоб в поході рідше обривались гудзики, нитку, якою пришиваєте, протріть воском.
Щоб зі свічки не капав парафін - її потрібно на годину занурити в соляний розчин води.
Якщо сирі дрова погано розгоряються, всипте у багаття жменю солі. Вона вбере вологу і вогонь швидше спалахне.
Найкраще в похід брати черпак із нержавійки, алюмінієвий може зламатися.
Щоб краще відмити закопчені казанки, в якості мочалки можна використати траву хвоща.
Якщо застібка - “блискавка” ослабла, густо змастіть її тасьму ззаду силікатним клеєм, залиште на 15 хвилин, а потім протріть вологою ганчіркою.
Якщо “блискавка” розходиться, не поспішайте її міняти. Це недешево вам обійдеться. Треба по всій довжині з внутрішнього та зовнішнього боків прокувати її несильними ударами молотка, зробивши 2 - 3 проходи. Потім необхідно зменшити зазор між верхньою і нижньою частинами замка. Робити це потрібно обережно, щоб не зламати замок.
Нерідко на черевиках пластмасові застібки “блискавки” починають розходитися. Щоб примусити їх “працювати”, треба роз’єднати “блискавку”, змочити її зубці розчином каніфолі у спирті (флюс для спаювання) і дати підсохнути протягом двох годин. Після цього застібка почне діяти надійно. З часом операцію можна повторити.
Щоб куплені вами черевики були не “на сезон”, а хоча б на кілька, потрібний, звичайно, не тільки належний догляд за ними, а й своєрідне “загартування” взуття. Для цього після покупки, поносивши нові черевики з тиждень, треба добре змастити їх риб’ячим (трісковим) жиром (підошви також). Потім через півдоби вичистити звичайною пастою для взуття.
Спочатку черевики матимуть тьм’януватий і ледь синій відтінок, але через кілька днів набудуть прекрасного глянцю, а основне - не вбиратимуть в себе мокроту і, крім того, не тільки не змінюють своєї форми, а навпаки, стануть ще красивішими. Через деякий час не рідше разу на тиждень перед чищенням чобіт ваксою треба злегка змащувати свинячим смальцем ті місця, котрі належить почистити. Після цього зразу ж натирайте пастою для взуття. Від смальцю, поєднаного з ваксою, черевики матимуть рівномірний і чистий глянець, стануть м’якими і не вбиратимуть вологу.
Якщо взуття намокло, його необхідно протерти вологою ганчіркою і туго набити газетним папером. Останній добре вбирає вологу, взуття поступово висихає, зберігає форму. Сушити взуття слід при кімнатній температурі.
Щоб підошва на взутті менше зношувалась, обережно, щоб не забруднити верх взуття змажте її кілька разів лляною олією, касторкою або гліцерином.
Якщо ви хочете, щоб взуття не пропускало вологи, протріть його ганчіркою, змоченою в лляній олії, а підошву натріть теплою сумішшю із 10 грамів парафіну і 10 грамів лляної олії.
Сліди від свіжої трави видаляємо розчиненою у воді сіллю (3:1), замочивши річ на 10 - 15 хвилин і сполоснувши потім у холодній воді.
Плями від фруктів, ягід, червоного вина присипте сіллю, потім промийте теплою водою з милом.
Спорудити похідний підсвічник всього за декілька хвилин можна з допомогою ножиць із порожньої консервної банки.
Для того, щоб не губилось спорядження в поході, бажано ручку лопати, топорище сокири і т.п. фарбувати в червоний колір.
Гілки хвойних дерев опускаються перед дощем і піднімаються перед ясною погодою. Ця властивість зберігається і у сухих ялинкових гілках, що дозволяє робити з них найпростіші, довго працюючі барометри. Значні зміни погоди цей нехитрий пристрій віщує за 8 - 12 годин, інколи і за більший термін.
Щоб виготовити барометр з ялинової гілки, треба взяти 25 - 30-сантиметровий відрізок стовбура сухого деревця разом з гілкою довжиною 30 - 35 сантиметрів, очистити його від кори і прикріпити до дошки, яку можна повісити на стіну.Гілка повинна знаходитися в такому положенні, щоб при опусканні її вільного кінця (перед непогодою) і підняття вверх (до хорошої погоди) вона переміщувалась паралельно дошці, стіні чи екрану не задіваючи їх. Можна зробити для цього барометра шкалу, поступово по мірі того яка буде погода: “ясно”, “дощ” і т.п.
Щоб охолодити воду у флязі потрібно флягу замотати у тканину і інтенсивно крутити її разом з флягою.
Коли немає сонцезахисних окулярів, щоб зберегти очі від яркого сонця, під
Очима бажано помазати чорним кольором ( наприклад вугіллям).
ОРІЄНТУВАННЯ НА НЕЗНАЙОМІЙ МІСЦЕВОСТІ

Рідна природа, особливо ліс і гори, завжди приваблюють нас своєю чарівністю, красою і таємничістю. Зелені шати дерев захищають нас в непогоду; в спеку - дають прохолоду, в холодну пору - гріють. В лісі люди знаходять ягоди, лікарські рослини, квіти і корені; а в горах - дорогоцінні камені, або унікальні витвори природи чи краєвиди. Всі ці підмічені туристом - мандрівником явища використовують у своїх роботах фотографи, художники і різці по дереву чи каменю.
Але в лісі сто доріг, сто шляхів і не кожна стежка виводить мандрівника з лісу. Тому, щоб не заблукати серед трьох сосен, треба навчитися орієнтуватися, тобто визначити свій вірний напрям руху. Для цього, перш за все, треба навчитись визначати напрям на північ, на південь, схід і захід. Якщо на небі світить сонце, то визначити напрями дуже легко, особливо в літку. О шостій годині ранку сонце на сході, о дванадцятій годині дня - на півдні, а о вісімнадцятій годині - на заході. Лісовими заростями прямуємо до села. Якщо ліс від села розташований на півдні, то до села виходимо на північ; якщо ліс від села розташований на північному заході, то виходимо з лісу до села у напрямі на південний схід і т.п.
Ще простіше визначати напрям, особливо в непогоду або темноті, з допомогою компаса. Для того компас треба повернути так, що північний кінець стрілки компаса зупинився на поділці “нуль”, або північ - “ПН”. Тоді протилежний напрям буде показувати на південь, праворуч буде схід, а зліва - захід.
Але, якщо компас відсутній, то напрям можна визначити по об’єктах природи, або по місцевих предметах. Якщо будеш уважний і не пропустиш жодного місцевого явища, то ніколи не загубиш орієнтації і в будь-яку хвилину визначиш своє місцезнаходження. Коли мандруєш лісом чи степом, уважно придивляйся навколо себе і старайся помітити щось надзвичайне, зупинись і поміркуй, чому так сталось. Наша природа підказує нам відповідь на поставлене запитання. Мурашник завжди знаходиться з південного боку дерева, пенька, куща. Мурашки дбають, щоб їхнє житло було тепле, затишне. Крім того південний бік мурашника пологий, а північний крутіший. Тепер поглянемо на стовбури дерев. На соснах і ялинах з південного боку виступає більше смоли, а з північного - частіше росте мох і лишайник. На березах кора біліша з південного боку. По пеньку визначають південь по ширших відстаням річних кілець. Північна сторона каменя завжди заросла мохом і лишайником. На південних схилах завжди ягоди достигають швидше, бо тут більше сонця. Головки череди і соняшника завжди повернуті в бік сонця і ніколи не дивляться на північ. Юним мандрівникам можна орієнтуватися вдень по квартальних стовпчиках. Напрям на північ показує найменша цифра на одній із сторін стовпчика. А вночі можна орієнтуватись - по місяцю й Полярній зірці.
Орієнтування за допомогою компаса. Для того, щоб орієнтуватися на незнайомій місцевості за допомогою компаса, насамперед неохідно досконало вивчити будову компаса та його призначення, які виміри він може виконувати і з якою точністю. Як нам відомо, з допомогою компаса ми можемо не тільки визначити напрями сторін світу і їх назви, але і азимути напрямів. Азимут - це кут між напрямом на північ і напрямом на орієнтир, до якого нам потрібно рухатись. Таким чином компас - це прилад, який вказує мандрівникові напрям руху. Азимут вимірюється в градусах. Градус - це 1/360 частина круга. Основною частиною компаса є лімб - кругова шкала поділена на поділки. Над основними рисками лімба проставлені числові азимути. Різні компаси мають різну ціну поділки. Компас “Спортивний” - 5о, компас Андріанова - 3о, а компас “Спорт” - 2о. Ще точніше напрям визначає шкільна астролябія, в якої ціна поділки 1о. Другою основною частиною компаса є магнітна стрілка. Тут важливо запам’ятати - північний кінець стрілки: на шкільних компасах замальований в синій колір, а на спортивних компасах - це жовта пляма.
Щоб привести компас до “нуля”, треба на візирну лінію компаса поставити нуль градусів лімба і повернути північний кінець магнітної стрічки до “нуля”, повертаючись разом з компасом.
Як знайти напрям руху за даним азимутом, користуючись компасом?
Припустимо мандрівникові треба рухатись в напрямі 45о. Діємо так. Розміщуємо на долоні лівої руки компас перед собою візирною лінією вперед, повертаємо лімб і ставимо значення азимута 45о на візирну лінію нерухомого компаса. Далі повертаємось разом з компасом доти, поки північний кінець стрілки стане на нульову відмітку лімба. Потім рухаємось в напрямі, що вказує візирна лінія. Щоб не збитись з вірного напрямку, потрібно помітити і запам’ятати далекий орієнтир (дерево, камінь, яма, кущ і т.п.) Тепер, рухаючись до орієнтира на компас можна і не дивитись. Якщо при рухові по місцевості зустрічається непрохідна перешкода (болото, озеро, річка і т.п.), то діємо за принципом визначення і запам’ятовування далекого орієнтира, що знаходиться за перешкодою, а перешкоду обходимо. В лісі цей принцип не ефективний, бо за великою кількістю дерев далекий орієнтир губиться. Тому в густому лісі користуються “ліхтарями” (білим або червоним), як далекими орієнтирами. Для того наперед посилається один учасник руху зліхтарем. Йому посилаються сигнали переміщення “вліво”, “вправо”, “стоп”. Так прокладається напрям на незнайомій місцевості з допомогою компаса. Цей спосіб застосовують топографи для знімання місцевості на планшет.
Для того, щоб досконало володіти компасом, треба виробити сталі звички безпомилково встановлювати потрібний напрям. Тренувальні заняття з туристами необхідно проводити по азимутальних картках: 1) азимут 270о, пройти 60 кроків; 2) азимут 135о, пройти 50 кроків; 3) азимут 25о, пройти 30 кроків і т.п. Можна спланувати азимутне коло, принцип якого полягає в тому, що учасник гри, стартуючи з певної точки, повертається після проходження всіх відстаней по азимутах на вихідну точку.
Тренувальні заняття і ігри проводяться на відкритій місцевості, а змагання туристів - в лісі на рівній місцевості. В горах - тренування і змагання руху по азимутах заборонено!
Як взяти азимут на орієнтир з допомогою компаса?
Навчитись брати азимут на орієнтир потрібно для побудови на планшеті маршруту руху по азимутах, або з метою топографічного знімання місцевості на планшеті. Розміщуємо спортивний компас перед собою візирною лінією на орієнтир. Повертаємо лімб компаса доти, поки нуль градусів на лімбі збіжиться з північним кінцем стрілки, і читаємо на лімбі азимут в градусах, що стоїть проти візирної лінії компаса. Для вироблення безпомилкової справності у взятті азимута на орієнтир, потрібні тренувальні і щоденні вправи. Наведемо кілька вправ:
1) Два учні з компасами розходяться в різні сторони на 20 - 40 кроків. По команді “стоп” вони визначають один до одного прямі і протилежні азимути, а також на око відстань в кроках. Потім один одного перевіряють.
2) На площадці 100х100 м виставляються 3 - 4 орієнтири (білі або червоні ліхтарі). Учень стартує з компасом від орієнтира № 1 до орієнтира № 2 і т.д., разом вимірюючи відстань в кроках і азимути. Як тільки перший учень пройде орієнтир № 3, стартує другий і т.д. Результати записуються в журнал і оцінюються.
Якщо на небі сонце, то з допомогою азимута, взятого на сонце, можна визначити годину дня в даний момент. Для того кількість градусів азимута ділимо на число 15. Наприклад, 90о : 15 = 6 (год.); 120о : 15 = 8 (год.); 180о : 15 = 12 (год.); 270о : 15 = 18 (год.) Результати ці наближені, тому що вони залежать від певної місцевості і різної пори року. Поправки можна самому підмітити по годиннику і скласти таблиці для кожного місяця року.
Орієнтування за допомогою карти. Спортивна карта - це особливий вид карти, що призначена тільки для змагань з спортивного орієнтування на незнайомій місцевості. На спортивній карті координатна сітка намічена магнітними мерідіанами, відстані між якими залежать від масштабу карти. Якщо масштаб карти 1 : 10000, то відстань між мерідіанами на карті дорівнює 25 міліметрів, а на місцевості 250 метрів. Рухаючись вздовж уявної паралелі спортсмен може визначити пройдену відстань, а рухаючись вздовж меридіана, мусить користуватись масштабною лінійкою. Так само і при рухові в інших напрямах. Спортивні карти характерезуються крупнішими масштабами, ніж топографічні. Наприклад: 1 : 15000; 1 : 10000; 1 : 5000. На спортивних картах відкрита місцевість заповнюється жовтим кольором, а на топографічній - білим. На спортивній карті ліс - білий, на топографічній - зелений і т.д.
Спортивна карта характеризується великою насиченістю мініоб’єктів, які допомагають при орієнтуванні і до яких начальники дистанцій прив’язують контрольні пункти, і розробляють шляхи руху спортсменів. Великі вимоги приділяються до позначення огорож, контурів угідь, обривів, кар’єрів, ярів, глибоких ущелин, непрохідних боліт, непрохідних лісів, молодої посадки дерев, глибоких воронок і т.п. Угіддя обводяться суцільною тонкою чорною лінією, яку пересікати спортсменові не дозволено. Фон угіддя - темно - жовтий. Відкрита місцевість обводиться точковою чорною лінією з світло - жовтим фоном. Темно - зеленим кольором зображується непрохідна місцевість, як в лісі, так на відкритій місцевості: колючі густі кущі, суцільні зарості іт.п. Зеленим кольором зображується важкопрохідна місцевість: зарості, мікронерівності, висока трава. Світло - зеленим кольором зображується середньопрохідна місцевість: невисокий підлісок у вигляді кущів і трави і т.п.
Насамперед орієнтувальник повинен володіти і користуватися масштабом карти, уміти зорієнтувати карту на північ магнітними меридіанами, що є на карті, знайти всі види і елементи рельєфу та досконало знати умовні знаки спортивних карт.
Спортсмени повинні уміти не лише вибирати на карті необхідні шляхи руху, а й уміти ці шляхи розшукати на місцевості, визначаючи місце свого знаходження.
Щоб визначити місце свого знаходження на карті, треба зорієнтувати карту магнітними меридіанами на північ з допомогою компаса. Після того уважно звіряють місцевість, що відкривається спереду з її зображенням на карті, знаходять на місцевості (справа, зліва, ззаду) добре видимі орієнтири. По карті шукають їх зображення і зіставляючи карту з місцевістю, знаходять наближену точку свого місцезнаходження.
При русі по лісовій дорозі для орієнтування і визначення свого місцезнаходження звертаємо увагу на перехрестя шляхів, просіки, кормушки для звірів, мурашники, камені, ями, садки, квартальні стовпчики, а також на зміну рельєфу.
Карта складена і накреслена так, що є за що зачепитись, є над чим поміркувати і визначити опорні орієнтири, по яким рухаємось. Читати карту може кожен, хто вивчив досконало умовні знаки і хто здатний за кожним знаком у своїй пам’яті уявити і побачити об’єкт місцевості. Є два способи читання карти на бігу:
Перший - повільний біг і одночасне спостереження за картою і місцевістю, а також активне мислення.
Другий - чергування швидкого бігу з зупинкою, під час якої спортсмен кожний раз визначає точку свого місцезнаходження. Не забувати треба і про те, що при бігу пам’ять і мислення притуплюються. Часто бувають випадки, коли спортсмени пропустивши опорний орієнтир, потім довго шукає опорний пункт.
До технічних умінь спортсмена-орієнтувальника також належать і способи орієнтування: проміжний орієнтир, як опорний при рухові до КП (контрольного пункту), прив’язка - близький орієнтир біля КП (легенда), залишення відміток або зарубок на деревах і повернення на вихідну точку, запам’ятовування орієнтира при обході перешкод, підрахунок відстаней і контроль часу, використання рельєфу і т.п.
Вміння вибрати самий раціональний шлях руху між КП - основний тактичний прийом, яким повинні оволодіти спортсмени.На старті суддя дає кілька секунд для ознайомлення з картою і за цей короткий час спортсмен повинен отримати максимум інформації, що дає йому карта. На трасі також погляд на карту займає кілька секунд. Насамперед, вибрати шлях, яким треба бігти: дорогою чи лісом. Якщо дорогою бігти слизько, а лісом неможливо через колючі кущі, то тут треба комбінувати, де бігти дорогою, де лісом, а карта підкаже, як будувати маршрут. Для цього спортсмен вибирає і запам’ятовує тільки опорні орієнтири, на які йому треба вийти. Якщо лінійні або просторові орієнтири лежать поперек руху, то вони гальмують рух спортсмена, бо він не знає, куди повертати (лівіше чи правіше). Якщо орієнтири лежать вздовж руху, то вони обмежують з боків рух спортсмена і виводять його вздовж контура на вірний шлях до КП. Вміння вибирати ланцюжок опорних орієнтирів на шляху до КП впливає не тільки на точність і безпомилковість руху до мети, а й на швидкість руху, розумове і фізичне навантаження.
При проходженні траси від КП до КП спортсмен повинен пам’ятати і дотримуватись правила техніки безпеки. Бігти по “горизонталі” вигідно в суху погоду, бо витрачається менше фізичної сили, а в дощову погоду - небезпечно, бо можна послизнутись. Небезпечні для руху мокрі стежки, мокре листя, мокрі гілки, що лежать поперек доріг і стежок. Також небезпечні для руху мокрі глиняні спуски і підйоми, зарослі обриви, ями, пісочні і кам’яні кар’єри. Колючі кущі і зарості можуть порвати одежу і подряпати руки, ноги, лице. Такі місця треба обходити стороною.
Під час змагань не малу роль відіграє і екіпіровка спортсмена - це вибір легких кросовок для бігу з надійними шнурівками; легкого спортивного костюму; вміння прикріпляти компас, карту, масштабну лінійку, маршрутну карту для того щоб легко і швидко можна було ними скористатись.


ЗИМОВІ ПОХОДИ

Лижний туризм- один із самих масових, доступних різним віковим групам видів туризму. Лижні мандрівки прходять, як правило в складних метереологічних умовах. При таких обставинах важливе значення має моральний клімат в туристичній групі.
Збираючись в похід, особливої уваги треба надавати екіпіровці. Туристу необхідні: лижний костюм, тепла куртка, шерстяні шкарпетки (1 - 2 пари), шерстяні рукавиці, брезентові рукавиці, лижна шапочка, підшоломник, лижні або туристичні черевики, а також похідна аптечка.
Пам’ятайте, що нема нічого кращого за шерсть. Білизна з шерсті вбирає піт, і навіть мокра гріє. Чим товстіша шерсть, тим вищі її тепло ізоляційні якості у вологому середовищі. Найкраще одягати шерстяну білизну на голе тіло.
Весь одяг туриста повинен легко одягатися. Верхній одяг необхідно шити із матеріалу яскравих барв: червоного, жовтого, що значно полегшує спостереження за людьми на маршруті. Добре підібране і виконане спорядження, що повністю відповідає складності походу і специфіці району його проведення, - основна гарантія повноцінного відпочинку, збереження здоров’я і забезпечення безпеки.
Матеріальне забезпечення - найважливіший розділ підготовки походу. До групового спорядження належить: зимові палатки, спальні мішки, ізолюючі килимки, пічки для опалення намету, майно для ватри: металева сітка, тросик з крючками, варочна посуда (казани і відра), сокира, двохручна велика пилка, пилка-ножівка, прибори для нагрівання, саморобні скороварки, санки-волокуші і групові нарти, магнітний компас, лавинне спорядження (зонди, щуп, лопатки), деякі корисні дрібниці (термометр, похідний ремонтний набір), лижний інвентар.
При прилипанні снігу до лиж, що затруднює рух, можна скористатись саморобною пастою із суміші розплавленого парафіну (1 - 2 частини) і алюмінієвого порошку (“сріблянка”) в сухому вигляді (1 або 3 частини). Розплавлений свічковий парафін заливають в форму в суміші з алюмінієм. Застиглу пасту наносять на суху ковзку поверхнюлижі.
Похід починається з інтенсивної фізичної розминки і лише після неї відправляються в дорогу. Тривалість походу, в залежності від вашої фізичної підготовки - 6 - 8 годин. Мандрівка відбувається в 8 - 10 переходів, кожний тривалістю до 40 хвилин. Між переходами десятихвилинні привали.
Після 4 - 5 переходів - півгодинний привал, під час якого потрібно перекусити: бутерброди, цукерки, сухофрукти, халва, гарячий чай або молоко, тощо.Збираючись в похід, не забудьте про мед. Добова норма його споживання 1,3 - 1,5 г на кілограм вашої ваги (якщо не споживали інших солодощів). В чистому вигляді, в розчині з водою чи чаєм, в відварах і настойках лікарських рослин мед, крім всього іншого, є хорошим тонізатором.
Йти в перший похід вихідного дня рекомендується при температурі повітря не нижче - 15оС, по рівнинному рельєфу місцевості, групою в 4 - 8 осіб. Вибираючи маршрут, потрібно передбачити, щоб початок і кінець походу знаходились недалеко від зупинок пасажирського транспорту.
Коли ваш маршрут пролягає через річку, озеро, болото, то треба завжди мати з собою найпростіші засоби для врятування у разі виникнення непередбачених обставин. Лід завжди небезпечний поблизу заростей очерету. Його краще перевірити на міцність палицею. Якщо пробивається з першого разу - не ризикуйте. Повертайтесь краще назад по своїх слідах, не відриваючи ніг від льоду. Не можна перевіряти міцність льоду ударом ноги.
Кілька порад мандрівнику, якими не слід нехтувати:
- виходити на лід можна при товщині його 6 - 7 см і більше;
- не збирайтеся на льоду в одному місці великими групами;
- якщо ви захотіли порибалити, то не пробивайте лунки густіше, як 5 - 6 метрів одна від одної;
- після закінчення рибалки поставте біля своїх лунок віху.
- уникайте переходів по льоду при поганій видимості.
Що робити, якщо трапилась біда і ви проломилися у воду? Не панікуйте. Зберіться з силами і спробуйте самотужки вибратися на безпечне місце. Для цього обіпріться ліктями об лід, переверніть тіло у горизонтальне положення так, щоб ноги знаходились на поверхні води. Тоді ближчу до краю ногу занесіть на лід і переверніться на спину, вибираючись з ополонки. А вибравшись, ні в якому разі не ставайте на ноги, а без зайвих і надміру різких рухів відповзайте якнайдалі від небезпечного місця.
Для надання допомоги потерпілому до ополонки слід наближатися лежачи, розкинувши по боках руки й ноги та спираючись на підручний предмет: бажано дошку, лижу, палицю тощо.


ЗБИРАННЯ ТА ПРИГОТУВАННЯ ГРИБІВ В ПОХІДНИХ УМОВАХ

Більшість туристичних стежок пролягають через лісисту місцевість. В таких місцях практично завжди хоча б в незначній кількості трапляються гриби. Багато людей бажають використати їх, як добавку до свого харчового раціону, але не всі зважаються на це. Здобути такі знання зовсім не важко - в будь-якій місцевості є досвідчені грибарі, а довідники на цю тему можна знайти в кожній бібліотеці. Але використання грибів в похідний умовах має свої особливості, найбільше через те, що більшість грибів вимагають таких способів обробки, які достатньо ретельно можна провести лише в домашніх умовах. Від грибів, які неможливо приготувати досить легко в поході, краще відмовитись. Насамперед це стосується умовно їстивних грибів, таких як зморшки, вовнянки, піддубні (свинухи), синяки та грузді. Таку ж рекомендацію можна дати щодо опеньок. Ці гриби містять отруту, яка розкладається при термічній обробці, але якщо вона недостатня, то отрута зберігається і має здатність накопичуватися в організмі людини.
Для вживання в похідних умовах цілком придатними є ті гриби, які легко засвоюються організмом людини. Це білі гриби, підберезовики, підосичники, маслюки, лисички, рижики. Ці гриби досить відомі і зустрічаються в більшості лісових масивіві. Добрими їстивними грибами є різні види сироїжок, однак збираючи їх, слід бути уважним і добре знати такі отруйні гриби, як бліді поганки, з якими їх іноді плутають, а також мати на увазі, що існує ще гриб сироїжка блювотна. Від їстивних вона відрізняється червонуватим забарвленням пластинок. Добрими для приготування в похідних умовах є печериці. Серед них також є отруйний вид - рудіюча печериця. Її відрізняють за жовтими плямами, які з’являються на тілі гриба від дотиків та запахом карболки.
Існує також ряд добрих їстивних грибів, які є маловідомими, хоч і дуже поширеними на теренах України. Насамперед, це такі гриби, як різні види дощовиків, головачі та гігантські порхавки. Їх досить легко розрізнити - це кулясті білі гриби на ніжці, або без неї, м’які на дотик, всередині - білі (якщо колір жовтий чи зелений - гриб старий і вживати його не можна). Готувати ці гриби слід в день їх збирання. Окрім харчових якостей вони мають і лікувальні. М’якуш дощовиків прикладений до рани, діє як кровоспинний і ранозагоювальний засіб. Гігантська порхавка є засобом від деяких захворювань нирок, а її водні екстрати гальмують ріст злоякісних пухлин.
Ще один маловідомий гриб - плюбей бурий. Шапочка гриба має коричневий колір, іноді згладжений горбик, пластинки білі, в старих грибах з рожевим відтінком. Росте на пеньках. М’якуш має запах редьки. Сам гриб часто має “розтріпаний” вигляд.
Гриб рамарія жовта, відомий ще під назвою “козячі ріжки” має вигляд жовтого кущика з коралоподібними галузками.
Добрим джерелом харчів може стати гриб парасолька велика. Одна його шапочка може зайняти цілу сковорідку і наситити одну людину. Цей великий білого кольору гриб з коричневим горбиком на шапочці і такими ж лусочками на її поверхні, білими пластинками, тонкою хрусткою ніжкою з бульбовидною основою і пухким кільцем росте переважно на галявинах.
Страв з грибів можна приготувати багато, навіть в умовах похідного життя, але обробка їх зводиться до тушування, варіння і смаження. При приготуванні супів з грибами, найкраще класти в них уже проварені гриби. Не варто готувати разом пластинчасті і трубчасті гриби. Не слід готувати червиві і старі гриби.
В екстремальних умовах іноді взагалі неможливо приготувати їжу. Слід знати гриби, які можна їсти сирими. Це насамперед рижики і гриби зонтики, а також ті сироїжки, які мають зелену шапочку. До останніх слід навіть при великому голоді придивлятись дуже уважно, щоб не сплутати з блідою поганкою. Основні ознаки поганки - бульбовидна основа ніжки, та наявність на ній кільця. Отруєння поганками - смертельне!










Категорія: Мои статьи | Додав: Влад (15.06.2009)
Переглядів: 4139 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 3.5/6 |
Всього коментарів: 1
1 игорь  
-1
дякую за змістовну розповіть

Ім`я *:
Email *:
Код *: